20 листопада. Ісая відгкується на Божий заклик

“І почув я голос Господа, що говорив: ‘Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?’ А я відказав: ‘Ось я, — пошли мене!’” (Ісая 6:8).ВХ 370.1

Під час царювання Озії Ісая удостоївся бачити Святе і Святеє святих небесного святилища. Внутрішні завіси святилища були відхилені, і йому був показаний престол, піднесений до самого Неба. Надзвичайна слава виходила від Особи, Котра сиділа на престолі, і заповнювала храм, як свого часу вона наповнить Землю. Навколо престолу благодаті стояли херувими... відображаючи славу Божої присутності... Ці святі істоти віддавали славу і хвалу Богові не заплямованими гріхом устами.ВХ 370.2

Контраст між слабкою похвалою, яку звик віддавати Творцю пророк, і палким вихвалянням серафимів уразив його. Йому була дана надзвичайна перевага оціниш незаплямовану чистоту благородного характеру Єгови. У світлі цього незрівнянного сяйва, яке відкривало в Божественному характері все, що він міг сприйняти, його власна внутрішня порочність постала перед ним з разючою чіткістю. Навіть власні слова видавалися йому скверною...ВХ 370.3

Коли Божому слузі дозволяють споглядати славу Небесного Бога, коли він хоча б частково усвідомлює чистоту Святого Ізраїлевого, тоді він визнає порочність своєї душі і не буде хвалишся своєю святістю. У великій покорі Ісая вигукнув: “Горе мені, я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий” (Ісая 6:5)...ВХ 370.4

Це не була показна покора або рабське самобичування, яке в очах багатьох видається доброчинністю. Фальшива покора є насмішкою над істиною і виходить із серця, сповненого гордощів і самопіднесення. Чимало людей вважають себе недостойними лише на словах, і вони бувають розчаровані, якщо інші не захоплюються ними та не оцінюють їх за подібну поведінку. Але переконання пророка у власній недосконалості було справжнім... Як же він міг іти і сповіщати народові святі вимоги Єгови?...ВХ 370.5

Хоча Ісая тремтів і був розчарований через свою нечистоту в присутності надприродної слави, однак дуже скоро він був потішений: “І прилетів до мене один із Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якою він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав; ‘Ось доторкнулося твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений’. І почув я голос Господа, що говорив: ‘Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?’ А я відказав: ‘Ось я, — пошли мене!’” (Рев'ю енд Геральд, 16 жовтня 1888 р.).ВХ 370.6