18 грудня. Скорботи допомагають пізнавати Бога

“Візьміть, браття, за приклад страждання та довготерпіння пророків, які говорили ім'ям Господнім!” (Яков.5:10).ВХ 400.1

Ще ніколи ніхто з людей не був так жорстоко лихословлений, як Син Людський. Він зазнав глузувань і наруги за Свій непохитний послух святому Законові Божому. Його ненавиділи без будь-якої підстави; однак Він стояв спокійно перед Своїми ворогами, пояснюючи їм, що наруга — це частина християнської спадщини. Він учив Своїх послідовників, як протистояти стрілам ворога, аби не ослабнути під час переслідувань.ВХ 400.2

Хоч наклеп здатний заплямувати добре ім'я людини, та він не може зіпсувати її характеру, оскільки ця справа знаходиться винятково в Божій компетенції. Поки ми не йдемо на поступки гріху, жодна сила — людська або диявольська — не здатна заплямувати нашої душі. Людина, серце котрої утверджене в надії на Бога, у хвилини найбільшої скорботи і розчарувань залишиться такою ж, як і в добрі часи, коли милість і благословення Божі спочивали на ній. Її слова, спонукання і вчинки можуть бути представлені в неправдивому світлі, та вона не журиться цим, бо її увага зосереджена на тому, що є незрівнянно більшим і кращим. Подібно до Мойсея, християнин все переносить, оскільки “бачить Невидимого” (Євр.11:27)...ВХ 400.3

Вісники Божі в усі часи зазнавали наруги й переслідувань, але завдяки їхнім стражданням поширювалося пізнання про Бога. Кожний учень Христа повинен стати в ряди борців і виконувати ту саму роботу, знаючи, що все, до чого б ворог не вдався, аби знищити правду, послужить їй лише на користь. Бог бажає, щоб істина була поставлена на передній план, щоб її досліджували, говорили про неї, хоча б це досягалося і ціною презирства та ненависті. Душі людей необхідно розбудити; кожна суперечка, кожний докір, кожна спроба обмежити свободу сумління — це засіб Божий, щоб збудити людей, котрі в іншому випадку спали б.ВХ 400.4

Як же часто це підтверджується в житті вісників Божих! Коли благородний, красномовний Стефан за наказом синедріону був побитий камінням, це зовсім не перешкодило справі Євангелія, Небесна слава, що осяяла його лице, божественне співчуття, виявлене під час його передсмертної молитви, були гострими стрілами прозріння для Савла — фанатика з синедріону, присутнього там; в результаті гонитель-фарисей став “вибраною Божою посудиною” (Дії 9:15), щоб сповіщати про ім'я Христа перед народами, царями і синами Ізраїлю (Небесні принципи щасливого життя, c. 29).ВХ 400.5