25 вересня. Наша найбільша потреба — Божественна благодать

“Адже якщо я звіщаю Євангеліє, то немає чим мені хвалитися” (1 Кор. 9:16).ЦДБ 276.1

Справжнє навернення щоденно приводить нас до спілкування з Богом. Будуть зустрічатися спокуси та сильний прихований внутрішній опір, що відводить нас від Бога, повертаючи до колишнього стану байдужості та гріховного нехтування Богом. Жодне людське серце не може залишатися непохитним без Божественної благодаті. Жодна людина не може залишатися наверненою, якщо вона не попіклується про себе і Господь не попіклується про неї. Якщо серце не буде міцно триматися за Бога, а Бог міцно не триматиме його, воно стане самовдоволеним, високо думатиме про себе, буде спотикатися і падати. Опорою Павла була Божа сила, здобута через віру. “І живу вже не я, а Христос живе в мені” (Гал. 2:20). “Тому я не біжу в непевності та веду кулачний бій не так, аби тільки бити повітря. Але я виснажливо вправляюся і приборкую своє тіло, щоби, проповідуючи іншим, самому не виявитися недостойним” (1 Кор. 9:26, 27).ЦДБ 276.2

Павло постійно перебував у шанобливому страху, щоб його нахили не подолали його, тому безперервно наполегливо боровся з бурхливими бажаннями і пристрастями. Якщо великий апостол відчував трепет, усвідомлюючи свою неміч, то хто має право хвалитися й бути самовпевненим? Як тільки ми стаємо самовпевненими і самонадійними, нам загрожує небезпека ганебної поразки.ЦДБ 276.3

Наш єдиний надійний захист проти постійних атак гріха — щоденна, щогодинна молитва. Не ревна сьогодні і недбала завтра — а через пильнування і посвячення оживлена спілкуванням з Богом. Молитва необхідна, тому ми не повинні очікувати пориву почуттів, а молитися, ревно молитися, незалежно від того, що відчуваємо. Небеса відкриті для наших молитов. Молитва — це русло, по якому наша подяка і жадання небесних благословень підіймаються до престолу Божого, щоб повернутися до нас животворними потоками Божественної благодаті. Дуже багато віруючих дозволили цьому руслу покритися льодом, тому зв'язок із Небесами урвався... О, якби ми проводили більше часу на наших колінах і менше — у думках про власні плани і про те, як нам зробити щось велике (Лист 52, 25 вересня 1874 р. Едсону та Еммі Уайт).ЦДБ 276.4