12 березня. Особисте практичне благочестя

“Просвітивши очі вашого серця, щоб ви знали, якою є надія Його покликання, яке багатство слави Його спадщини у святих” (Ефес. 1:18).ЦДБ 76.1

Нехай око вашого розуміння буде настільки просвічене, щоб ваше розуміння впливало на ваше серце, а храм душі був настільки повний Божественною милістю та співчуттям до душ, які гинуть і ніколи не чули вістки, що у вас прокинеться бажання докласти практичних зусиль задля їхнього спасіння. Таким чином, дивлячись відкритими очима на лиха вельми нужденних полів навколо нас, ми будемо стриманими відносно власних уявних потреб. Наша праця на місіонерській ниві має бути значно ширшою. Як ніколи раніше слід практикувати самозречення і самопожертву.ЦДБ 76.2

Активно працюючи для вдоволення потреб Божої справи, ми приведемо наші душі до єднання із Джерелом усякої сили. Проте нехай ніхто не вважає, що ті, хто прийняв Істину, повинні будуть віддати більше, ніж прийняли. Ваші духовні витрати не повинні перевищувати ваші духовні поповнення. Вони тісно взаємопов'язані. Нехтування одним приведе до нехтування іншим. У кожному столітті найбільш зацікавлені, найактивніші Божі слуги були людьми живого, практичного благочестя. Їхні духовні сили поповнювалися із невичерпного вічного Джерела, щоб вони могли ділитися ними з іншими. Якщо наш погляд постійно спрямований на славу Божу, ми виховаємо справжнє благочестя.ЦДБ 76.3

У нашій релігійній діяльності існує небезпека зосередитися на тому, що лежить на поверхні. Наші працівники перебувають у небезпеці, коли покладаються на людей та здібності, посилаються на великі приготування до роботи і, втрачаючи тверду віру в Бога, приймають вигляд зовнішнього благополуччя, тоді як робота над власним серцем знехтувана. Доброчинність, якою б широкомасштабною вона не була, не може замінити особисте благочестя. З усіх боків нас оточують небезпеки, і нам потрібно постійно покладатися на Бога, щоб Святий Дух міг зробити наше серце чистим і безкорисливим, швидким до сприйняття наказів згори...ЦДБ 76.4

У Божій роботі немає нічого незначного, і нагороду кожного визначає не кількість зробленої праці, а сумлінність, з якою вона виконується. Служіння людини, котра має тільки один талант, таке ж цінне в очах Божих, як і людини, що має п'ять талантів (Рукопис 25, 12 березня 1899 р. Вірність у справі Божій).ЦДБ 76.5