Від початку Бог виявив Себе у ділах творіння. Це Христос розпростер небеса і заклав основи землі. Це Його рука розмістила світи в просторі і сформувала польові квіти. “Він гори ставить своєю силою”, “море Його, бо Він створив його” (Псал.65:7; 95:5). Це Він наповнив землю красою, а повітря — піснею. Кожне Його творіння на землі, у повітрі і в небі несе на собі відбиток любові Отця.ЗІХ 34.2

Гріх заплямував досконалу працю Божу, але руку Творця й досі видно в усьому. Навіть сьогодні усе твориво звіщає славу Всевишнього. Ніхто і ніщо, за винятком людського егоїстичного серця, не живе тільки для себе. Як птах, що лине в повітрі, так і тварина, яка рухається по землі, живуть для блага інших. Немає жодного листочка в лісі, ані стеблини трави, які не мали б свого призначення. Кожне дерево, кущ і листок є джерелом елемента життя, без якого ні людина, ні тварина не могли б існувати; людина і тварина, в свою чергу, служать для життя дерева, куща і листка. Квіти видихають аромат і розкривають свою красу для благословення світу. Сонце випромінює світло на радість усьому живому. Океан, що наповнює життєдайні джерела й потоки, приймає в себе води усієї землі, аби потім їх знову віддати. Волога, яка випаровується із його поверхні, спадає дощами на землю, щоб вона могла дати життя і ріст рослинам — забезпечити їх цвітіння і плодоносіння.ЗІХ 34.3

Ангели — вісники небесної слави — дарують свою любов людям, невтомно піклуючись про грішників. Небесні істоти намагаються навернути наші серця. Вони приносять у цей темний світ небесне світло, а своїм ніжним і терпеливим служінням впливають на людський дух, щоб привести грішників до спілкування з Христом, повернути їм втрачений зв'язок з Богом — настільки тісний, що й вони цього не усвідомлюють.ЗІХ 34.4

Усе в природі свідчить про Бога, але найбільш повно бачимо Його в Ісусі. Споглядаючи на Ісуса, зауважуємо, що слава нашого Бога полягає у тому, щоб давати. “Сам Я від Себе нічого не дію, — говорить Христос, — але те говорю, що Отець Мій Мене навчив”. “Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, житиме Мною”. “Не шукаю Я власної слави... Той, Хто послав Його, Той істинний” (Йоан.8:28; 6:57; 8:50; 7:18). У цих словах проголошується великий принцип — закон життя у Всесвіті. Усе, що Христос отримав від Бога, Він узяв, щоб знову віддати. Цей же принцип діє в Царстві Небесному — у служінні усіх створених Богом істот. Через улюбленого Сина Отець виливає на усіх життєву енергію, і так само через Сина вона повертається у потоках хвали і радісного служіння до Великого Джерела всього сущого. Таким чином, у Христі отримує завершення система благодіянь, у якій розкривається Податель життя і закон життя, який діє у Всесвіті (Христос — надія світу, c. [20-21]).ЗІХ 34.5

31 січня. Огорнуті Його любов'ю

2 лютого. Створення світу