31 березня. По правиці Бога

“Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть” (Дії 7:56).ЗІХ 92.1

Стефан, один із семи дияконів, був людиною глибокого благочестя й незламної віри...ЗІХ 92.2

Коли священики і правителі побачили силу, яка супроводжувала проповідь Стефана, вони сповнилися лютої ненависті. Замість того, щоб прийняти докази, вони вирішили примусити його замовчати, віддавши Стефана на смерть...ЗІХ 92.3

Священики і правителі не могли протистояти очевидним, спокійним та мудрим словам Стефана. Вони вирішили покарати його для науки іншим. І хоч начальники керувалися лютою ненавистю, їхня мета полягала у тому, щоб залякати інших, перешкодивши їм прийняти його віру. Були найняті фальшиві свідки, які стверджували, ніби чули від нього непристойні слова проти храму й закону...ЗІХ 92.4

Коли Стефана запитали відносно висунутих проти нього звинувачень, він почав промову на свій захист виразним, сильним голосом, який було добре чути у приміщенні суду... Стефан побачив опір, який викликали його слова, і розумів, що дає останнє свідчення. Коли він торкнувся пророцтв, пов'язавши їх з Христом і заговорив про храм, священик, ніби вражений жахом богохульства, роздер свій одяг. Для Стефана це був знак, що його голос незабаром замовкне назавжди. Хоч мученик не сказав і половини того, що бажав, він різко обірвав свою промову... На жорстоких обличчях людей, які оточували, Стефан прочитав свій вирок, однак не захитався. Страх перед смертю зник. Розлючені священики і підбурений натовп не вселяли в нього ніякого жаху. Усе, що відбувалося навколо, потьмяніло. Перед ним відчинилися небесні брами і, дивлячись туди, він побачив славу небесних осель і Христа, Котрий піднявся зі Свого престолу, щоб підтримати Свого слугу, котрий був готовий померти задля Нього мученицькою смертю. У той момент Стефан урочисто вигукнув: “Я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть”.ЗІХ 92.5

Коли він змалював сцену слави, що відкрилася перед ним, гонителі більше не могли терпіти. “Вони гучним голосом стали кричати та вуха собі затулювати, та й кинулися однодушно на нього... І побивали камінням Стефана, що молився й казав: ‘Господи Ісусе, прийми духа мого!’ Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: ‘Не залічи їм, о Господи, цього гріха!’ І промовивши це, він спочив” (Дії 7:57, 59-60). (Рев'ю енд Геральд, 23 лютого 1911 р.).ЗІХ 92.6