Святі істоти співали, вихваляючи та прославляючи Бога не опоганеними гріхом устами. Контраст між немічною хвалою, яку він [Ісая] звик віддавати Творцю, і полум'яною хвалою серафимів, вразив і упокорив пророка…БМ 257.2

Поки він слухав спів ангелів… слава, нескінченна сила й неперевершена велич Господа постали перед його поглядом, і він був вражений до глибини душі. У світлі цього незрівнянного сяйва, яке було об'явленням Божого характеру, його власна внутрішня нечистота постала перед ним із вражаючою ясністю. Самі його слова здавалися йому огидними.БМ 257.3

Коли Божому слузі дозволяється споглядати славу Небесного Бога, як Він відкривається людству, коли він хоч частково усвідомлює чистоту Святого Ізраїлевого, то у тривозі визнає розбещеність своєї душі, замість того щоб хвалитися власною святістю. У глибокій покорі Ісая вигукнув: “Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий”… Це не удавана покора і не рабське самобичування, прояв яких в очах багатьох здається чеснотою. Така уявна покора є насмішкою над справжньою і виходить із серця, повного гордості й самозвеличення. Ті, хто вважає себе негідним тільки на словах, бувають розчаровані, якщо інші не захоплюються ними й не оцінюють їх за подібну поведінку. Але визнання пророком своєї гріховності було щирим (Біблійний коментар АСД, т. 4, c. [1140]. Коментар Е. Уайт).БМ 257.4

Серафими, які перебувають перед престолом і дивляться на славу Божу, сповнені такого побожного трепету, що навіть на мить не можуть поглянути на самих себе із самовдоволенням або захопленням, їхня слава та хвала — для Господа Саваота… З великим задоволенням вони вихваляють Бога; перебуваючи в Його присутності й зігріті Його схвальною усмішкою, вони не потребують нічого іншого. У відображенні Його образу, звершенні Його служіння та поклонінні Йому вони досягають своїх найвищих цілей (там само).БМ 257.5

14 серпня. “Пошли мене”

16 серпня. Вугіль розпалений